ЯНИЧАРИ

-ів, мн. (одн. яничар, -а). 1. У султанській Туреччині – солдати регулярної армії, створеної в XIV ст. Спочатку комплектувалися з юнаків, які потрапили в рабство, пізніше – шляхом насильницького набору з примусово навернутого в іслам християнського населення підкорених країн. \[Юсуф:\] Яничари! сюди, на поміч! Яничари! військо! бий тривогу! (І.Нечуй-Левицький); Охороняючи гурт людей од яничарів, полягли усі до одного козаки сотника Петра Недолі (М.Стельмах). 2. перен. Зрадники, які, перекинувшись до чужинців, активно, люто борються проти свого народу. Що ж, яничар завжди боявся свободи, він не знаходить пристанівку серед рідного народу, який виборов для себе волю, а тому в боротьбі з нею не дотримується елементарних засад моралі й етики (Р.Іваничук); У дзвони бий, Холодний Яре, До кола братнього збирай. Не дай же знову яничарам Замордувати рідний край! (М. Н

Літературне слововживання 

ЯПОНО..., ЯПОНСЬКО... →← ЯЛОВИЙ, ЯЛОВИЧИЙ

T: 0.121011124 M: 3 D: 3