УЗБІЧЧЯ

р. мн. -іч. 1. Бічна частина дороги, шосе тощо; смуга вздовж дороги; край лісу, поля та ін., а також переносно. Степан Пасюга з’їхав на узбіччя дороги, заглушив мотор... (Є.Гуцало); Сніг майже зійшов, дороги протряхли, йти було легко, особливо узбіччям (І.Копиленко); Ліс густішав. Модрину заступила ялина, що густо, як щетиною, укрила узбіччя (В.Гжицький); Часом те звичайне явище ми шукаємо не в самій гущавині бурхливих подій, а десь на його притемнених узбіччях (І.Ле). 2. Схил гори, височини, насипу. А в глибині бухти розсипалися на узбіччі гори білі саклі (З.Тулуб); Микола Івасюк знає в горах кожну галявину. Знає кожну яругу, всі узбіччя, видолинки (І.Чендей); Мартинюк поволі йшов берегом, понад крутим узбіччям (Л.Дмитерко). Пох. узбічний (узбічна алея, узбічна вуличка, узбічна дорога).

Літературне слововживання 

УЗВІЗ →← УЗБІЧ

T: 0.09203325 M: 3 D: 3